Андрій Жолоб про переломи, весілля і прямий ефір

Zholob

Звичайний день Андрія Жолоба минає в ефірі, лікарні, знову в ефірі, увечері на корпоративах чи масових заходах, а двічі на тиждень –  на репетиціях. Він складає переломи і накладає гіпс, веде на радіо “Люкс” рубрику “Ранкова зарядка” і розповідає про затори, веде корпоративи і весілля, а також грає на гітарі в групі “Абу-Касимові Капці”.

Наша розмова була довгою, адже довелося розмовляти одночасно з лікарем-травматологом, шоуменом, журналістом і музикантом. На Євро-2012 Андрій був офіційним ведучим приймаючого міста і досі періодично працює ним під час матчів на стадіоні “Арена Львів”.  Далі піде мова про перевтілення між різними іпостасями, першу медичну допомогу на весіллі, і чому Жолоб не любить, коли його називають “тамадою”.

Про початок

Як тобі вдається переключатися між лікарем-ведучим-музикантом-журналістом?

Ну, я ж не займаюся слюсарною справою,а потім йду співати в оперету. Хоч в принципі і це можна поєднувати. Доба має 24 години, якщо дуже хочеш робити щось цікаве, то можна встигнути, головне щоб воно подобалось.

А ти, оглядаючи пацієнта, наспівуєш?

Чесно кажучи, ні. Знаєш, із входом в лікарню ти розумієш, що формат змінюється.

Як починалася твоя кар’єра медика, музиканта і шоумена?

Найперше мені випало стати ведучим на радіо. Ще за часів студентства була така радіостанція РадіоМан. Власне, її директор Роман Заяць в мене повірив, за що я йому напевно до кінця життя буду вдячний, бо так я знайшов роботу своєї мрії. Я вже був інтерном, поїхав на революцію у 2004 році, а коли повернувся, мені раптом кажуть: “Будеш репортажі вести!» А мені завжди подобався такий формат – без рафінованого сценарію, те, що називається «наживо», з імпровізацією. Так я й став радіоведучим.

Ти пам’ятаєш свій перший репортаж?

Мій перший репортаж був з акції “Трамвай закоханих”. Пів п’ятої ранку ми приїхали в трамвайне депо, де я познайомився з кондуктором, з яким я буду працювати, з водієм трамваю. Протягом цілого дня я на день Валентина виявляв  в трамваї закохані пари, підходив, дарував їм подарунки, і після того було декілька прямих виходів телефоном в ефір. За той день я втратив половину всіх нервових клітин. З того все почалося. Потім, знову ж таки, завдяки радіо, я стартував як ведучий шоу. То був фестиваль джиперів «Off Road Фестиваль»,  який відбувся у Славську, і я вів його з Мартою Більською. Це був 2005 рік.

Ти не любиш називатися «тамадою». Чому?

Бо я і не є тамада. Тамада це той, хто дуже сильно намагається стати «своїм» серед гостей на весіллі чи корпоративі. А я того навіть не намагаюся робити. Звичайно, я доброзичливо ставлюся до гостей, але без панібратства. Адже на весіллі чи корпоративі є люди, які працюють, і ті, які відпочивають. А ті випадки, коли «тамада» приїжджає на весілля, приймає грам 300, зразу відчуває себе орлом і городить все, що прийде в голову і вважає, що він файно веселить публіку – не для мене. Я переконаний, що ти або «квасиш», або працюєш.

До речі, а як сталося, що радіоведучий став весільно-корпоративним ведучим?

Знову ж таки, допоміг випадок. Я був у друга на весіллі, а тамада після першого столу вже був просто як «людина-цеглинка» – нерухомий і несвідомий. Друг дивиться на мене  великими благальними очима і просить: “Роби щось”. Бо того тамаду за призначенням в той вечір використати вже було нереально. Я взяв мікрофон, почав працювати. Це весілля мені менш-більш вдалося, про це почув інший мій друг і захотів собі, аби я вів його весілля. Але друге в моїй кар’єрі весілля я повністю провалив. Пам’ятаю, мені було страшенно соромно. Ще й зараз, після 8 років практики, перед кожним святом, перед кожним весіллям, в мене такий мандраж, як в дівчинки перед першим побаченням.

Про медицину

А в тебе не відбувається якогось конфлікту інтересів? Наприклад ти вийшов з лікарні, були якісь складні випадки, але після цього ти  мусиш іти і вести якусь розважальну програму і всіх веселити.

Лікар-травматолог
Лікар-травматолог

Знаєш, суть не у випадках, не в медицині. Проблема в державній структурі медицини, яка мене штовхає на постійну боротьбу із совістю. Мені набагато складніше “лікувати” папери, ніж лікувати пацієнтів. Лікувати пацієнтів я дуже люблю, але отого божевілля щодо звітів, трусіння жижок перед санстанцією, міністерськими перевірками – не переношу. Але я не знаю, коли це в нашій країні зміниться.

А як тебе сприймають на роботі твоє керівництво? Адже медицина досить консервативна сфера, де і зовнішній вигляд, і поведінка лікаря регламентовані?

Напевно спочатку було якесь нерозуміння, але я себе як спеціаліст зарекомендував, тому зараз вже ніхто на такі дрібниці уваги не звертає. Звичайно рагулюваті пацієнти трапляються, які можуть сказати: “Що ти виростив собі на бороді?” або “Що ти собі у вуха понапихав?”, ну але рагулів ніхто і ніколи не відміняв, вони завжди будуть лізти в будь яку сферу, твою чи мою.  Або, наприклад, приходить дідусь з району, і прямим текстом каже, що я для нього не нормальний лікар, не такий який він собі вималював в своїй уяві. І що робити? Звичайно, в такому випадку я йому пораджу “нормального” лікаря, який його не розчарує, принаймні, своєю зовнішністю.

А колеги?

Колеги абсолютно адекватно ставляться, я ніколи не відмовляю в допомозі, і завжди отримую від моїх колег те саме.

Твої колеги бувають твоїми клієнтами?

Так, звичайно. Я вже декілька разів працював на їхніх днях народженнях, інших забавах.  Моя обізнаність в кількох сферах інколи дуже допомагає. Наприклад, дні народження чи інші свята в медиків. Я ж чудово орієнтуюся в специфічному медичному гуморі, а яке свято без професійних жартів?

Навики ведення масових заходів в  комунікації із пацієнтами допомагають?

Дипломатичність розвивається однозначно. Переконати людину, що потрібно купити препарат якісний, хоч і недешевий, досить складно. Чому? Зараз така біда в медицині, що дуже багато лікарів живуть на відсотки від продажів медичних препаратів. Прийшов медичний представник: “В нас є така акція — продаєте стільки то упаковок, а ми вам відсотки”. Пацієнти це знають, тому й не довірять лікарям. Дуже складно вмовити людину на операцію яка є необхідною. Ти бачиш, що людині 35 років і їй необхідно оперувати суглоб, а інколи й міняти його. Гроші немалі, а ще потрібно час на реабілітацію. А все це – важкі розмови з пацієнтом.

Вдається?

Так, так  в більшості випадків.

А в  медицину ти пішов з власного бажання?

Взагалі, моєю мрією десь років із 12-ти було радіо. Медицина, це як у Галичині водиться – родинна справа. В мене покійний батько був відомим лікарем. Він дуже хотів, щоб і я займався медициною. Щоправда я не пішов  в терапевти, так як він того хотів, а став травматологом. Зрозумів, що травматологія мені ближча, ці навики допомагають і в моїх хобі: я не раз працював лікарем на альпіністських, гірськолижних змаганнях. Тут, можна сказати, я себе знайшов.

Чому ти обрав травматологію?

Це “жива” медицина, а не просто засипання пацієнта таблетками. Мені подобається бачити що я роблю: вправляння переломів, вивихів, зашивання ран — це моє.

В медичному університеті ти добре вчився?

Чесно? Не вчив абсолютно хімію, бо не міг себе змусити. Я її чесно зубрив, здавав іспити, але зовсім нічого не пам’ятаю і ніде не застосовую. Я вважаю, що основи фармації для кожного лікаря є просто необхідними, але глибоке вивчення хімії – марна трата часу.

А були випадки в в практиці шоумена, коли тобі доводилось застосовувати медичні знання, надавати медичну допомогу прямо на заходах?

Доводилось безліч разів. Найсвіжіший приклад, коли я працював ведучим на фан-зоні Євро-2012. Яка тоді стояла спека, мабуть, всі пам’ятають. На сцені працювали люди в костюмах, до того ж, постійно рухалися. Від теплового удару вони почали почали втрачати свідомість.  Довелося нашвидкоруч організувати курси першої медичної допомоги. Показав їм що і як робити, то вже далі самі давали собі раду.  А скільки було випадків на лижних змаганнях!

А на весіллях?

На одному весіллі танцював дуже заслужений колектив. А це народні танці, доволі складні. Була в них одна фігура: танцюристи високо підскакують, обертаються в польоті і приземляються. Так от, один танцюрист приземлився не на пряму ногу. Він її підвернув і порвав ахіллове сухожилля. Звичайно, я надавав допомогу. Збоку все це виглядало як шоу: офіціанти в якості асистентів, лід, який вони носили  з відра, де було шампанське. А згодом я в того танцюриста і його напарниці по колективу вів весілля.  Цей невдалий танець ми ще досі згадуємо.

Про весілля і корпоративи

Як проходить сам процес твого знайомлення із майбутніми клієнтами? Бувають такі випадки, що ти відмовляєшся зразу?

Ти знаєш, я чесно кажу клієнтам, що я більше рок-н-рольний ведучий, я  не є пафосний актор. Від мене не дочекаютьсяШоумен чогось на кшталт “молода, як ясна зірка, а молодий, як сонця брат”. Це не мій стиль. Якщо на весіллі більша частина гостей – старші люди із сіл, я відверто раджу брати саме пафосного ведучого – тамаду. Я вже переконався на практиці, як це буває, коли тобі всі починають вказувати, що і як ти маєш робити, бо в людей власне уявлення про забаву.

А втім, у мене вже напевно сформувався певний контингент замовників, які хочуть веселе весілля, а не просто відсидіти за столом молодят. Для мене найсумніший варіант, коли весілля робиться для батьків і їхніх гостей, а молоді сидять за столом і по команді цілуються  на “гірко”. Це дуже страшні весілля. А от реально класні весілля, це коли батьки дають молоді веселитися. Зрозуміло, я ніколи батьків не іґнорую, підбираю їм музику до вподоби, забави. Але  все-таки старше покоління не має права аж занадто тиснути, бо весілля в молодят – один раз в житті. У батьків ювілеїв ще багато буде і тоді вони зможуть все зробити “під себе”.

Від чого, на твою думку, залежить вдале весілля?

На жаль, в нас, галичан, основний критерій – скільки було їжі. Люди витрачають такі божевільні гроші на їжу! В принципі в першу чергу, що треба на весіллі зробити – не намагатися самому стати його організатором, тому що тоді ти повністю втрачаєш лік: де? що? коли? Молодятам треба займатися запрошеннями, а не думати куди колонки ставити. В першу чергу не раджу економити на музикантах. Найстрашніше, що може бути, – це взяти лабухів з червоними носами, які в колонках поприносять по літрі горілки і будуть вже “готові” до першого танцю. Хочеш зробити гарне, якісне весілля – візьми не кишку, голубці, холодець, а краще замов кошички з ікрою, візьми менше, але дорожче, щоб воно було смачніше. Повірте – після весілля, гості не будуть згадувати ваші гастрономічні викрутаси, а будуть згадувати наскільки було весело.

Я так розумію, що й на ведучому теж небезпечно економити?

В нас люди ще слабо собі уявляють, що робота ведучого – досить не проста. Коли в мене питають: “Скільки буде коштувати Ваша робота за 3 години?”, то я кажу, що в мене такого немає. В мене є робота, або нема роботи. А коли питають “а чого то так дорого, за скільки-то годин роботи?”, я зазвичай відповідаю, що ви платите не за 5 годин роботи, а за 8 років досвіду, за те що в критичних ситуаціях я буду знати як з них вийти і як зробити так, щоб весілля не перетворилось на мордобій.

Тобто, в тебе були випадки, коли доводилось ставати миротворцем?

Однозначно. Є дуже незручний і незрозумілий для мене звичай “викрадення молодої”. Декілька разів мені траплявся молодий, який не бачив нічого смішного в цьому “обряді” і ліз з кулаками на “викрадачів”.

І як ти “розрулюєш” таку обстановку?

Перетворюю на гру. Наприклад, бавимося у “Сомалійських піратів”, які викрали заручника і з ними треба вести перемовини, щось вирішувати. З групи викрадачів, переважно є хоч один більш-менш тверезий, адекватніший, і я починаю з ним працювати. Передаю їм мікрофон для переговорів, але обмежую в часі, наприклад, даю не більше 5 хвилин. Найважливіше – виокремити адекватну людину і з нею попрацювати, тоді все стає на свої місця.

Є щось таке що ти любиш вести  найбільше?

ГітаристЯ найбільше люблю фестивалі. Коли перед тобою кілька тисяч людей і ти відчуваєш, що вони з тобою працюють. Ти їх ділиш умовно на сектори і кожен сектор реагує на те,  як ти з ними говориш. Людям не потрібний пафос. В нас чомусь є така звичка, що зі сцени треба виступати, ледь не як на “концерті привітань” 90-х років. Якщо ти до людей говориш так само, як в повсякденному житті, вони тебе набагато краще розуміють, їм не треба перед собою бачити гранітний пам’ятник Леніну, їм жива людина потрібна.

Про Євро-2012

Як ти став ведучим на “Арені Львів” під час Євро-2012? 

Це один із найкрутіших досвідів у  моєму житті! В мої обов’язки входило проведення офіційної шоу-програми перед матчем, під час матчу між таймами, а по завершенню матчу розповісти про заходи безпеки, як краще виходити із стадіону. Я пройшов кастинг, напевно, завдяки моїм батькам, які мене з малесенького віку віддали на вивчення англійської мови до репетиторів. В “дикі” 90-ті, коли не завжди було що їсти, вони не шкодували грошей на вивчення мови. Власне, завдяки моїй англійській і досвіду ведучого, я й став ведучим на Євро-2012.

Важким був конкурс?

Я не знаю. Знаєш чому? Там не було купи людей, яких по черзі викликали. Було  дуже класно зроблено – кожен проходив кастинг у визначений час, коли більше нікого, крім журі, не було.

А що ти повинен був зробити на кастингу?1012500_4570028588345_2037825090_n

Мене запускали в кімнату, я просто говорив. Спочатку, коли був первинний відбір просто сиділа приємна дівчина, яка була представником київської рекрутингової компанії. Вона зі мною поспілкувалася і зустріч закінчилася стандартною фразою: “Дякуємо, ми Вам передзвонимо”. Таки передзвонили. Пізніше ми пройшли ще один тест на профпридатність, це вже було на відеокамеру: ми начитували текст, і під час того треба було імпровізувати з емоціями. Але імпровізуєш ти не перед публікою, а перед зеленою стіною. Імпровізувати, коли не бачиш реакції – доволі складно, але тут мені в пригоді став мій досвід ведучого, адже на заходах теж буває, що люди ведуть себе так, як ця зелена стіна. Відіслали всі ці записи в комісію УЄФА і там зробили вибір.

Digiprove sealCopyright secured by Digiprove © 2013 Влодко Хіцяк

Коментувати