Реформи від юродивих

Все було б незле – запастися попкроном і наче за видовищним блокбастером із завмиранням серця стежити і вгадувати “вийде чи ні?”. Це про реформи. Всі розуміють – межа перейдена, далі – крах і біль або біль і ріст. Але не вийде бути глядачем. По-перше, попкорн ось-ось закінчиться, а по-друге, це все ж таки не блокбастер, а ріеліті-шоу, в якому ми не спостергігачі, а учасники, навіть проти волі. Тому “вийде чи ні” це питання нашого виживання. Не особистого – поодинці ми навчилися виживати, щойно змінилася вивіска з “УРСР” на “Україна”; мова йде про те чи вивіска висітиме над руїною, а чи стане візитною карткою успіху. Чи є шанси? Відверто кажучи, невеликі. Але є.

Шанси пропорційні кількості юродивих, які присутні у парламенті та уряді. Щоби зрозуміти про що мова – невеликий екскурс в історію.

Юродивий – це людина, яка свідомо протиставляє себе оточенню – поведінкою, одягом, стилем життя. І не просто протиставляє, а стає дзеркалом всіх вад і пороків суспільства. Це схоже до епатажу, з тією тільки різницею, що епатажні особи передусім прагнуть проявити себе, збільшивши власну капіталізацію на ринку абсурду та марнославства. Юродиві ж, зневаживши всі норми, звичаї та межі пристойності, нагадували всім, що норми ці – штучні, звичаї – смішні, а пристойність – позірна. Тільки так вони могли говорити правду в очі сильним світу цього, бо що візьмеш з божевільного? Юродиві – не блазні. Блазень своїми штуками всього лиш тішить господаря та його свиту, юродиві ж – незалежні, вільні від умовностей цього світу. Так склалося, що юродиві появлялися в переломних моментах історії, зокрема – в християнстві. Коли Римська імперія вже поволі йшла на дно, але громадяни цієї велелюдної імперії наче востаннє в житті віддавалися розкошам та придумували щораз досконаліші форми безумства; коли християнство перетворювалося на державну ідеологію, а його ідеали з любов’ю до ближнього і пізнанням правди видавалися доволі непрактичними і смішними, тоді появилися вони – юродиві. Що цікаво – юродивих подарувало світові саме східне, візантійське християнство, бо саме там Церква найшвидшими темпами ставала “департаментом духовності” в імператорській канцелярії.

Час українських юродивих настав. Нелегкий час. Чи є вони в українській політиці? Їх небагато, але є. Вони пройшли до парламенту та уряду від різних партій та блоків і, попри існуючі традиції та звички владної еліти, прийшли із щирим наміром рятувати країну. Тобто, юродствувати. Адже вони виглядають наївно і смішно з погляду старожилів та “серйозних” політиків, їх намагаються по-батьківськи повчати в кулуарах, а інколи – купувати, а коли вони “не ведуться”, більше того – намагаються виконувати дані суспільству обіцянки і щось змінювати, солідні політики напевно довго обдумують цей збій в такій звичній і передбачуваній моделі українського політикуму і вирішують, що вони – божевільні фанатики, які потрібні “для картинки”. Одним словом – юродиві. Їм доведеться протистояти партійній дисципліні і апетитам спонсорів, ігнорувати договорняки лідерів та бізнес-інтереси колег. Їм доведеться відповідати перед вимученим змінами народом – саме їм, бо “серйозні” політики вміють вчасно зіскочити з незручної анти-рейтингової теми і підставити ближнього свого.

Чи здатен цей уряд і цей парламент провести рішучі зміни? Будьмо відвертими – ні. Не тому, що там погані хлопці, а з огляду на існуючу виборчу систему.  На жаль, вибори в Україні перетворилися на “Оскар” – змагання відбуваються між режисерами рекламних роликів, спічрайтерами, які готують тези “для Шустера” та дизайнерами візуальної реклами. Це звичайно потребує величезних ресурсів, тому спроби окремих політичних сил применшувати на публіку виборчі витрати, зустріли цинічний сміх усіх, хто хоч трохи в курсі розцінок. Олігархи, як спонсори переможців, мають свої розрахунки. Вони заробляють на штучних монополіях, формувати й утримувати які допомагають “дотаційні” депутати (через “правильні” закони), приватизовані правоохоронці та чиновницький апарат (через тиск на конкурентів та розподіл ресурсів). Саме тому вся політика “уряду камікадзе” зводилася (і можливо буде зводитися) до прагнення реформувати так, аби все залишилося як є, але щоби утвердився образ реформаторів для західних донорів та ЗМІ. Саме тому програма уряду подекуди так нагадує азаровське прагнення відігратися за рахунок середнього класу, залишивши у спокої партійних спонсорів. Не тому, що уряд чи депутати не хочуть, а тому, що в сучасній системі вони – обслуговуючий персонал спонсорів, гроші яких допомогли виграти вибори.

І коли говорять, що цей парламент – тимчасовий, перехідний – не вірте! Не вірте, бо саме цей парламент – ключовий в усій історії України. Іншого просто може не бути. А якщо й буде – то більшість у ньому становитимуть депутати чинного “Опозиційного блоку”, які виграють тільки за рахунок того, що пообіцяють повернути все, як було “за Януковича”. Єдина надія – у цьому парламенті є юродива меншість. Бо більшість – звикла, традиційна: вони “вирішуватимуть питання”, торгуватимуться, паралельно із розглядом законопроектів управлятимуть власним бізнесом. Це й так, вимолене Небесною сотнею чудо, що в парламент потрапила хоча б горстка людей, які готові протистояти спокусам великої політики і проводити реальні зміни. Тому зараз літургійне прохання “за Богом бережений народ наш, правління і все військо” звучить особливо актуально. І хто зна, можливо, саме оті юродиві, коли, не дай Боже, настане час нового Майдану, таємно від більшості відкриють всі брами і двері парламенту, аби замінити новими людьми олігархічне болото.

Дорогі юродиві! Ми, супроти усієї логіки і попереднього досвіду – віримо вам. І молимося.

Грудень 15, 2014

Коментувати