Кілька думок про пост-майданну Галичину

Хотів було в назві написати “кілька невеселих думок”, але подумав, що вони можуть бути й веселими. Все залежить від нас.

На мою скромну думку, Львів, як і Галичина, ще тільки в очікуванні свого євромайдану. Незважаючи на зведені барикади, захоплені ОДА, блокування військових частин та регулярні десанти у Київ. Власне кажучи, оте завзяте майданування в Києві й може зіграти з нами злий жарт.

Бо є небезпека, що багато із нас вважатиме, що, померзнувши на барикадах, кинувши кілька “коктейлів”, чи, навіть, відсидівши в СІЗО, ми таким чином “зробили” революцію.  І, повернувшись з Києва, банально чекатимемо змін у Львові. Наче вони мають відбутися самі собою.

Революція – це тотальна, кардинальна зміна. Зміна всього, а передусім – життєвих установок, які нам допомагають відносно комфортно почуватися в певному середовищі. Чи готові ми, галичани, до таких змін? Поступившись комфортом, видавити з себе увесь той негатив, який хоче зараз видавити з нації Євромайдан? Не факт.

Чим нас так приваблює київський Майдан? Правильно, він є взірцем республіки-утопії: силові структури, які захищають, прозора економіка, повага до прав і свобод, захист гідності, зайнятість кожного відповідно до навиків та бажання. Ми навіть не обговорюємо корупцію на Майдані, бо знаємо, що її там немає. Ми не телефонуємо сотнику з проханням “помісти мого сина десь в тепліше місце, ми ж куми, нє?”. Коли працюємо волонтерами на Майдані, ми не намагаємося обманути свого працедавця – людей, які нам довіряють,  і не розносимо чай повільніше, зупиняючись на теревені із друзями, чи набиваємо снігом мішки тільки наполовину (“хто ж то побачить!”).  Ми не хамимо, пробуємо чути голос іншого, вибачаємося, коли неправі. Ми відчуваємо свою відповідальність і потрібність того, що робимо. Ми в очікуванні дивідендів за цю роботу – ними стануть свобода, безпека, добробут. Нас це надихає і вводить в стан ейфорії. Однак, чи готові ми все це продовжувати робити й далі, повернувшись із барикад?

Треба розуміти, що ейфорія рано чи пізно мине. Те, що ми переможемо – я не сумніваюся. Але після перемоги слід, взявши за основу оцю революційну ейфорію, розпочати еру “раціо”. І все оте поле для діяльності перемістити туди, де ми мешкаємо – до Львова, Тернополя, Івано-Франківська. Хоча б тому, що наші галицькі майдани – ще попереду. Нам, галичанам, ще потрібно багато працювати над собою, аби наші громади сягнули рівня київського Євромайдану.

Нам потрібно навчитися висловлювати те, що думаємо насправді, а не так, щоби придобритися до співрозмовника. Нам потрібно навчитися слухати інших і вміти визнавати за ними рацію. Нам потрібно навчитися визнавати свої помилки і в разі чого – віддавати свої повноваження тим, хто спробує зробити краще.

Нам потрібно боротися з корупцією не десь у Києві, де ми ні беремо, ані не даємо хабарів (ну, може, не так часто), а тут, на місці – в паспортних столах, в ДАІ, БТІ, де все починається з шоколадки, а закінчується виділенням ділянок під забудову в центрі Львова “своїм”. Де, якщо пощастить, є “свій” податківець/санітарний лікар, який при потребі створить “проблему” конкурентові.  Де “свій” архітектор погодить вивіску за тиждень, а конкурент, який не розжився такими зв’язками, чекає на таке ж погодження півроку. Де мама передає з Італії “еври”, аби оплатити чадові сесію у львівських (не донецьких!) “вишах”.

Найгірше, що може нас чекати, це своя, місцева диктатура. Коли, керуючись революційною доцільністю, раптом почне домінувати якась політична сила, яка звичайно ж складатиметься з героїв-євромайданівців, слово яких – закон! Спроби вже були, й неодноразові. Хто буде проти – той “тітушка”, “провокатор” чи “регіонал”.

Якщо ми у Львові не організуємо свого Євромайдану (але справжнього, без істерчних криків “терміново двох дівчат на кухню!”) то навіть не варто ховати листівки про бойкот бізнесу. Бо, якщо в нас не відбудеться Майдан, до того ж Барана (власника “Родинної ковбаски”) замість переможених “регіоналів” прийдуть переможці – все з тією ж пропозицією “про співпрацю”. Можна не сумніватися, що Баран (як й інші підприємці) погодиться. Тільки от боротися з цим буде набагато важче – кожен розумітиме, що відбувається рейдерство, але боятиметься виступити проти “переможців режиму”. А “переможці режиму” тим часом, цькуючи будь-яку критику, ділитимуть не пост-майданну ейфорію (це буде залишено нам), а цілком реальні активи.

Тому нам, на місцевому рівні, теж потрібен справжній Євромайдан. Який повстане проти корупціонерів, незалежно від того, були вони на барикадах, чи ні. Який вимагатиме детальних звітів від політиків та чиновників у кожній сільській та міській громаді про всі їхні доходи та видатки, про ефективність управління власністю громади, про всі тендери та бізнеси політиків-революціонерів.

Також нам потрібен свого роду “Пакт примирення і змін”. В якому наші так звані еліти, політичні партії, громадські активісти пообіцяють дотримуватися певних правил безвідносно до того, що відбуватиметься в Києві. Вільні громадяни оновленої Галичини повинні почути важливі послання. Наприклад, про те, що політичні партії, громадські організації та ЗМІ не намагатимуться тиснути на місцевий бізнес (в тому числі – за допомогою медіа-кілерства). Політичні партії повинні проголосити оновлення і стати справді європейськими партіями, а не бізнес-структурами, в яких місцеві осередки “розпилюють” виборчий бюджет. Ректори, професура ВНЗ повинна на весь голос заявити про остаточний кінець ганебних практик “купівлі сесії”. Керівники  управлінь комунальної власності повинні самі, добровільно оголосити повний реєстр власності громади, щоби проаналізувати ефективність управління нею. Зрештою, ми всі повинні активно долучитися до управління нашим спільним майном.

Я майже впевнений, що тих, хто наважиться на справжній Майдан у Львові чекає нелегка боротьба. Місцеві вожді діють хитро – на відкуп народному гніву вони радо віддають Київ, Януковича, Захарченка, Азарова, але починають виставляти кігті, щойно мова заходить про них самих. Тому справжні євромайданівці Львова ризикують наразитися на звинувачення у “зливі Майдану” та “провокаціях”. Але “хіба хтось казав тобі, що буде легко?”

Digiprove sealCopyright secured by Digiprove © 2014 Влодко Хіцяк

Коментувати