Чому програли партії?

Я вважаю, що з перемогою (хоч поки що такою непевною) Майдану, програла не лише Партія Регіонів. Програли усі так звані “парламентські партії”. Хоча б тому, що тепер їм доведеться все починати спочатку. Давайте говорити чесно. У нас немає партій в класичному розумінні цього слова. Є бізнес-проекти. Оті всі “Свободи”, “Батьківщини”, “Удари” та інші КПРС – це комерційні організації політичного спрямування. Там були вожді, вождики та донори.

Звичайно, десь лежали заяви так званих “рядових членів”, однак вони, рядові члени, не надто прагнули брати участь в партійній боротьбі, бо розуміли, що їм й так нічого не світить. Вони статисти.

Кров, що пролилася, тиранія, що вже повноправно заявляла про себе – все це на совісті партійних лідерів. Саме вони не зуміли перетворити свої партії на справді європейські (хоча й рвалися в Європу), а відповідно, не змогли акумулювати народного гніву і скерувати його. Майдан спочатку взагалі виступав проти присутності будь-яких партій, і це можна зрозуміти.

Якщо абстрагуватися від лідерів, і поглянути на низові структури, то стане зрозуміло, що вони є нічим іншим, як місцем праці родичів, друзів і знайомих. На період виборів регіональні партійні штаби перетворюються на клондайк для заробітчан – журналістів, рекламістів, дизайнерів, – де “по-секрету” розповідають про розмір “неофіційної” винагороди, яку навряд чи заробиш на іншій роботі. Ті, хто стоїть ближче до “тіла” – керівника штабу чи місцевого висуванця – впевнено формують виборчі бюджети, з яких на самі вибори витрачається може 50% затребуваної суми. А після виборів (незалежно від результатів) час штабних стратегів приємно минає у виборі нерухомості, автомобіля чи на сонячних островах. До речі, більшість із них цим навіть пишається. Як кажуть на Галичині – вміє сі крутити.

Пригадую, як Арсеній Яценюк щойно сформував свій “Фронт змін” і заявив, що він буде супер-пупер відкритою і прозорою партією, а всі ініціативи будуть йти знизу. Для цього він навіть створив класний сайт, де можна було онлайн подати заявку на приєднання до “Фронту змін”. Ми з товаришем захопилися – ну ще би, хоч щось свіже, – відправили заявку, вказали, чим ми можемо бути корисними для партії, і стали чекати відповіді. Ми очікували, що нам дадуть відповідь, скерують до місцевого керівника осередку – і ми влиємося у боротьбу. Чекаємо досі. Саме тоді мені відкридася справжня природа всіх без винятку парламентських партій України – бізнес, гроші, влада, вплив. Їм плювати на те, що думають їхні прихильники, вони беруть до уваги думку виключо політтехнологів та спонсорів. І те, як поводилися “лідери” під час боротьби Майдану – тому свідчення.

Тепер в нас парламентсько-президентська держава. І, якщо ми хочемо жити в нормальній країні, нам потрібен нормальний парламент. З нормальними партіями. З партіями, в яких будуть якісні низові структури, а не “освоювачі” бюджету. Партії, стати членом яких можна швидко і легко. Партії, які не декларуватимуть одне у Верховній Раді, а зовсім інше – у міських та сільських радах. Партії, які активно боротимуться із своїми власними мажорами. Інакше буде так, що ВО “Свобода” замінить Партію Регіонів, а більше нічого не зміниться.

Коментувати