Історія про мужність і невимушеність

Що я думаю про Майдан і про сьогодні.
Про розчарування чоловіків зі сталевими ….. (ліктями) хочу розповісти історію з життя.

Історія про мужність і невимушеність.

19 років. Армія. Всі хлопці повні сил і звитяги. На призовному пункті у Козятині познайомився з хлопцем зі своєї команди. Йдемо в одну частину – повідомили. Що сказати, сміливий, бурий, кремезний, герой просто – мрія багатьох дівчат. Дмитро його звали, батько майор міліції, сам КМС з боксу. По дорозі в частину, у потязі він зі знанням діла розповідав, як правильно “дідів” бити, щоб ті тебе більше не чіпали. Я піддакував. Я майже переконався, що маю гарну підтримку і служба з ним у одному підрозділі буде мені за виграшку.

Перша ніч в карантині мені показала, що Діма – це звичайний шматок лайна, котрий без жодних спротивів пішов прати онучі.
11:00, дідвський підйом. Всі вишикувались. Прізвище сержанта було Керсанов (призвисько Керенський).
– Кто бурый, боксер, пацан, или боец? Выйти из строя!
Дмитро вийшов і почав буріти: “Та хто ви такі, я вас порву і т.д. і т.п.”, після чого отримав точно чоботом у підборіддя. Впав, його підняли, дали оберемок смердючих онучів і відправили прати. І він пішов, мовчки пішов. Я вступився за нього і мене теж побили. Але самі ж “діди” підняли мене, вмили і потиснули руку. Мені до одного місця їхнє рукостискання, але вони мене вже після того вже не чіпали. А хоробрий і сильний Дмитро мив підлогу і парашу рівно рік.

До чого я. Зараз багато гарячих голів, “Дім”, котрі готові йти штурмом на все що тільки шевелиться. Готові воювати, стріляти, кидати гранати тощо. Але ярозумію, що це все тільки розмови Діми у плацкарті по дорозі у в\ч. Місяць спротиву нам показав, що МВС і армія зовсім не народні, а обслуговують безпеку межигірського кнура. Більше того – у Путіна вже 13 років зуд з приводу України.

Отже війна. Перша куля, котра просвистить повз вухо “Діми” повністю деморалізує його і з повними штанами глини він піде додому прати поки що свої онучі. Багато хто справді загине у бою смертю хоробрих, знаю таких. Але чи готові ми до цього? Досвід Балкан і Кавказу нам показує, що силове протистояння може затягнутися на роки. Так, це звитяга, романтика, героїзм, глорія! Але давайте подумаємо про мирне населення, дітей, вірних дружин, у котрих вже за цих обставин нерви не витримують. А давайте припустимо, що хтось із них теж може загинути (Путін іноді любить забавлятися в такі забавки – підривати будинки зі сплячими мешканцями). Після чого частина повстанців теж буде деморалізована. Тож зізнаємось, що не всі з нас готові отримати чоботом у підборіддя і не пасти духом. Бачу це!

Інший варіант – мирний спротив. Мирний – це не означає сюсі-пусі і мовчазне стояння з плакатом “Геть!” на Майдані. Спротив – це дія. Ми живемо у вік комунікацій. Північна Корея живе без цього і відомо чого. За наших умов ми можемо все: у ніч на 11-е ми за кілька годин зібрали десять тисяч рішучих бійців (повірте – встати з теплого ліжка і йти на мороз, щоб турлятися з “беркутом” – це рішучість). А ще скільки прийшли після того! Ми сила! Ми мирна і страшна сила! Проти нас немає санкціонованих методів. Ми можемо все. Ми можемо за півгодини зібратися у кількості 5 000, а за за дві години – 20 000! Навіть уночі. Для мусорів це жах! Хіба це не війна, коли ворог боїться тебе? Нас будуть переслідувати, фотографувати, записувати телефонні розмови тощо. Когось навіть заарештують – треба бути готовим і миттєво реагувати на це. Вони бояться нашої організованості, довіри і комунікативності. А все тому, що вони безсилі проти нас.

У війні противник – це чіткий суб’єкт, котрого треба знищити, локалізувати. У нашій війні ми не суб’єкт, ми чорна хмара, котра звідкись приходить, гримить, а потім десь дівається. У нас є все для перемоги: ми маємо адреси продажних суддів, прокурорів, мусорів, депутатів, корупціонерів. Вони не мають адреси чорної хмари. Вони мають мою адресу, але я не хмара – я краплинка з неї. Нам не потрібні пайки, шинелі і односторої – ми маємо лікоть друга, дух і волю до правди, до перемоги. Їм потрібно все: гроші, одежа, їдло, дислокація – все те, у чому не маємо нужди ми – саме це їх робить розгубленими, важкими і неповороткими.

На жаль ми не до кінця розуміємо що таке мирний спротив. Мирний спртив – це бойкот не тільки регіоналів, але всієї їхньої системи – страйки, стачки, масове невдоволення, листівки, наклейки, мітинги, намети тощо – це їхній страшний сон. Мирний спротив – це плювок у спину місцевому регіоналу Івану Петровичу, який окупував половину сільської ради. Який же ти козак, і прагнеш боротьби, коли ти на своїх очах бачиш крадія і мовчки проходиш мимо? Таким козакам місце в полоні, а не на полі бою.

Мирний спротив – це бойкот його магазину (у райцентрах і селах всі магазини належать місцевим регіоналам. Всі!).
Мирний спротив – це оклик “Ганба партії рабовласників” при зустрічі будь-якого прихильника, чи депутата від ПР. Це броварське відключення від вай-фай беркутівців, це висадження з таксі виродка Каліснічєнка тощо. Методів МАССА! Ми жодного ще не використали вповні, а вони вже хитаються. Ми жодного не використали вповні, а багато хто з нас вже хоче нюхати порох і копати траншеї. Отямтеся! Давайте спробуємо поки що так.

Тож, друзі. Мої гарячі друзі! Як я вас розумію! Ніхто не закликає вас студити голови – жодним чином! Вас закликають ними ДУМАТИ.

Ще одне. Перестаньте постити пістолєтіки і автоматіки і іншу зброю – особливо ті, хто жодного разу не тримав їх у руках і не потрапляв у критичні ситуаціїї.

Тож до перемоги! З нами Бог і Його правда з нами!

Автор: Kostyantyn Kholodov

Грудень 22, 2013

Коментувати