Люди тут переживають справжнє навернення. Враження священика

Маса вражень! Несамовитий день! Я зараз на майдані (пряма трансляція , так ось – викладаю хронологію подій і враження). День почався великою відправою з центральної сцени, за участі пари тисяч вірних і приблизно 20 священиків (греко-католицьких), включно з тими, що сповідали.

Я сповідав 2 години, Служба вже давно закінчилась, якийсь діджей рубив техно, а люди, дарма що я стояв під самісінькою колонкою, все йшли. Несамовиті сповіді! Часом перша після 8, 14, 46-річної перерви! Дуже глибокі! Люди тут переживають справжнє навернення, і я не кажу про політичні погляди чи громадську активність, а про віднайдення віри, реальну потребу в відновленні спілкування з Богом. Вже тільки для цих 2 годин варто було їхати сюди!

Далі – більше. Короткий шпацер по “місцях бойової слави” – особливо вражає барикада на інститутській, контраст куп сміття ззовні, на міській території, в порівнянні з майже стерильним майданом, на той момент заповненим близько 200 тис. людей (інтерфакс), а також несамовитий образ українського духу підприємництва – ззовні, відразу під барикадами, стоять навіть не десятки, а ряди мобільних лотків з кавою і хот-догами. Таке враження, що в разі чого, коли із битви між беркутом і сотнями самооборони будуть відходити поранені, то вони перш за все двигнуть за гамбургерами, а вже потім до лікарів:))))

Підходжу до каплиці-намету, де об 11.00 маю правити Літургію в римо-католицькому обряді. Із розмов з черговими отцями виникає, що до того римо-католицької Літургії не було. А питання людей були. Причому, як зазначають самі отці, що приїжджали сюди раніше, єпископи з радістю благословляють їх наприсутність, душпастирське служіння тут. Моє прохання про дозвіл передали архиєпископу Петру Мальчуку, місцевому ординарію, і він без жодних опорів дав благословення та ще й сказав, що всім серцем за! Окрема ремарка дотичить каплиці і отців організаторів. Це величезний військовий намет, в який люди зносять образи, саморобні дерев’яні хрестики, всі мислимі свічки… і це не виглядає як кітч, але як вотум віри. О. Леонід та інші греко-католицькі отці зовсім не жаліють себе, як і сестри василіянки, і дослівно спалюються в цьому служінні людям.

Ітут немає навіть слова про політику, лише молитва, сповідь, Літургія і навернення, навернення, навернення… Паломницький центр Рафаїл розповсюдив вчора оголошення про римо-католицьку Службу Божу, і до її початку воно набрало 64 поширення! Кусок пінопласту, на якому від руки ми нацарапали коротку об’яву і привісили на стінку намету, викликав невпинні питання і здивовану радість, спонтанне рішення залишитись і брати участь. Перед самою Літургією звідкись зголосився міністрант, а навіть приєднався до відправи ще один священик – о. Олександр з Дунаївців. народу було реально море! Може людей 100, може більше.

Досить багато греко-католиків, але принаймні половина – римського обряду. Я не бачив задніх рядів. почалась Літургія під шалений шквал звуків зі сцени, які тільки моментами затихали. Перекрикувати їх не завжди вдавалось. Але такої Меси я ще не мав ніколи!

Під час освячення Дарів, коли ми з отцем вимовляли слова консекрації, голосно лунала пісня “брат за брата”. Хіба не це саме відбувалось на вівтарі? Христос, наш брат, віддавав себе за нас, і запевняв, що ніколи не зрадить, завжди буде поруч. На причастя звучало: “вставай, мила моя, вставай, більшого вимагай!” – яка ще пісня могла би краще передати той меседж, з яким Христос входив до сердець?

Враження – незабутні. Такої Літургії ти не переживеш ніде і ніколи, тільки в ці дні. Як на мене – така Літургія має силу відкривати серця, викликати навернення тих, хто здавна стоїть здалеку, скептично зауважує, що Церква не розмовляє його мовою, лише повторює заїжджені штампи… Я сьогодні сповідав таких, і у них в очах були сльози. А далі – прогулянка глобусом (бо по майдану годі перейти) в св. Олександра. Там попадаємо на момент молитви вірних на дитячій Службі: “хочу помолитись за людей, що стоять на майдані; хочу помолитись за беркут…”. Цих дітей ніхто не вчив, що їм казати.

Потім – віче. На око, з перспективи на півдорозі від стели до йолки – та ж сама кількість людей, що й тиждень тому (бібісі нарахувала 2,4 млн! на сателітарній зйомці). І тут ти розумієш, що Київ якимось дивовижним чином став католицьким! Єдина каплиця майдану (міжконфесійна) живе ентузіазмом отців, більшість з яких – греко-католики, з головної сцени правиться греко-католицька Літургія (не православна, а католицька, що не перешкоджає сотням людей брати участь, сповідатись, навертатись, єднатись з Богом і ближніми), ну а владика Борис – взагалі майже центральна особа дня, куди не підеш – чуєш його голос, потім він промовляє разом з представниками інших конфесій на віче, потім вручає нагороду “за інтелектуальну мужність” Руслані. І головне – нікого це не зачіпає! Навпаки, всі задоволені, тішаться, радіють! Католицька Церква стає найближчою до простої людини в ці дні, а блаженнішого Любомира на мільйонному віче організатори називають “наш Патріарх”, на що цей натовп реагує доооовгими аплодисментами!

Зараз пишу це з ІТ-намету, потім іду їсти і сповідати, а далі – повернення до “патріаршої криївки” і виїзд додому. З собою повезу цікаві нові контакти і знайомства і цю несамовиту атмосферу.  Повна феєрія! Дякую Богові за цей день і за мою країну, за моїх співгромадян! Це свято. Реально.

Автор: о. Юрій Блажиєвський

Схожі публікації

Коментувати