Грушівське чудовисько. Матеріяли секретних лабораторій

Інтерв’ю широко відомого у вузьких колах професора біотехнологій Германа Діоскорідіса, який на основі фактів, здатних викликати інфаркт, пояснює, чому все ж ракета з Яворівського полігону впала в Грушівське озеро.

Із мальовничого села Грушів на Львівщині надійшла інформація, що в місцеве озеро впала ракета і поглушила всю рибу. І не просто впала, а була послана твердою і справедливою рукою гаранта нашої, української Конституції. Хоч місцеві селяни страшно ся перепудили, та все ж плаваючу догори животами рибу виловили і в телевізорі покрасувалися.

Але, як вияснив кореспондент “Львіського таємного журналу”, не все так просто. З нами на зв’язок вийшов колишній співробітник Лох-Несської лабораторії перспективних біотехнологій професор Герман Діоскорідіс. Доктор Діоскорідіс тривалий час працював у секторі гідробіотехнологічних досліджень, який собою являє підводну засекречену лабораторію. Пан професор займався там розробкою нових адаптивних водних мікроорганізмів, в яких вживлювали чіпи, роблячи їх таким чином керованими, щоби згодом використовувати для шпіонажу та диверсій. Керовані мікроорганізми здатні проникати в цифрові мережі, вносячи відповідні зміни в програмне забезпечення, або ж переносити віруси, бактерії чи інші сторонні тіла в необхідні середовища. Пан Діоскорідіс запевнив нас, що постріл Президента – невипадковий, адже буквально на днях розвідка донесла йому дуже важливу інформацію. Яку саме – читайте в ексклюзивному інтерв’ю професора Германа Діоскорідіса.

“Львівський таємний журнал”: Пане професоре, чому Ви покинули лабораторію?www.ehow.com

Герман Діоскорідіс: Через авантури її керівництва. Моя група розробляла керовані мікроорганізми, які, за нашим задумом, мали захищати водний світ від екологічних катастроф, надсилаючи необхідну інформацію в центри по надзвичайних ситуаціях. Я пропрацював в лабораторії понад 20 років. Але, з часом, почалися авантури. Наші розробки стали використовувати для шпіонажу та диверсій. Так, нічого не підозрюючи, ми працювали над проектом створення нано-модулів, які б допомогали адаптовувати мікроорганізми до зміненого середовища. Наприклад, виведені моєю групою організми, могли при потребі нейтралізовувати нафтові плями, і при тому передавати інформацію про стан забруднення. Але на якомусь етапі, в наші розробки почали вносити небезпечні зміни. І річ навіть не в тому, що змінили призначення цих організмів. Проблема в тому, що зміни в біологічні та нано структури вносили люди, далекі від цієї вузької сфери. Всі вони були гарними генними інженерами, але паскудними спеціалістами саме у сфері адаптивних водних мікроорганізмів. І наробили біди. Мікроорганізми стали макроорганізмами. До того ж – неконтрольованими. Тоді я пішов з лабораторії, хоч то було тяжко зробити.

ЛТЖ: Що означає “неконтрольованість” організмів?

– Чіпи з програмами перестали працювати, або ж відбулися зміни програм. Це не дивно, адже на відміну від існуючих зараз роботів, в нашому випадку електронна структура, всі нано-транзистори, були інтегровані в природну біологічну структуру на молекулярному та генному рівнях. Тому зміни у біологічних структурах призвели до змін на програмному рівні, інакше кажучи, змінений організм самостійно став керувати вмонтованою в нього електронікою, більше того, генерувати власний програмний код. Зміни на генному рівні призвели ще й до зміни самого виду – мікроорганізми стали рости і досягати надзвичайних розмірів. А якщо зважити на непередбачуваність їхньої поведінки, стало зрозуміло, що це була дуже а дуже небезпечна авантура.

www.thenanotechnologytimes.com
www.thenanotechnologytimes.com

ЛТЖ: Коли ваші опоненти це зрозуміли, що вони робили?

– А що вони могли зробити? Намагалися знову мене заангажувати, щоби все це виправити. Але я того не міг виправити, бо все пішло надто далеко. Тоді вони дуже нечесно намагалися мене у всьому звинуватити. І почали переслідувати. Не те, що зі мною хотіли щось зробити, ні, але в той час лабораторія почала заробляти дуже добрі гроші, і їм залежало, аби я їм в тому помагав. Але я чемно відмовився, віддав всі розробки і виїхав в глухі місця.

ЛТЖ: В Україну?

– Не одразу. Спершу я трохи мешкав в Перу, тоді тоді в Індонезії. А коли зрозумів, що небезпечні матеріали потрапили в Україну і може бути біда, поїхав до вас.

ЛТЖ: Про які матеріали Ви говорите, і як вони до нас потрапили?

– То були заморожені лабораторні зразки невдалих спроб, які вже робили молоді біотехнологи, не дуже задумуючись, що з того вийде. Просто хтось із них якось на п’яну голову розказав комусь із ваших багатіїв, або, як ви кажете, олгігархів, що от, мовляв, в мене в холодильнику є такі штуки, з яких можть вирости ріжні цікаві звірі. І, як то буває з п’яницями, один сказав, а другий, маючи великі гроші, зразу ж запропонував бізнес. Бо йому, бачте, хотілося, мати в своєму зоопарку якісь дивні створіння, напевно, аби хвалитися перед іншими. Так воно потрапило в Україну, а що не було відповідних умов безпеки та наукового контролю, організми розвинулися і мутували.

ЛТЖ: Це справді страшно! Але що має Грушів до ваших експериментів?

– А що має озеро Лох-Несс?

ЛТЖ: Ви хочете сказати, що в Грушеві в озері мешкає чудовисько?

tsn.ua
tsn.ua

– І не тільки в Грушеві чи Лох-Несському озері. Вони багато де мешкають, просто до пори до часу вдається дистанційно поправляти програми і сяк-так їх контролювати, або тримати в стані анабіози. Ви ж напевно самі писали про чупакабру на Львівщині…

ЛТЖ:  Як, і чупакабра – ваш винахід?

– І чупакабра теж. Цей організм мутував до виду ссавців. Інші залишилися водними організмами, але трохи специфічними.

ЛТЖ:  Добре, а який олігарх купив ті зразки?

– Того я вам не скажу, бо не знаю. Знаю тілько, що він має свої вілли на Львівщині і там намагався розвинути ті організми в дивовижних звірів. Але коли побачив, що то небезпечно, просто їх повикидав у водойми, а вони вже там розмножувалися. Ваше щастя, що річки і озера у вас брудні. І не стільки хімією, бо ж наші мікроорганізми здатні її переробляти, як ріжними бактеріями, вірусами та паразитами, які до того ж, дуже цікаво мутували. Ми того не могли передбачити, і тому оті ваші річкові мікроби просто нейтралізували більшість наших зразків і вони загинули. Але ті, які вижили, змінили код і стали неконтрольованими.

ЛТЖ: Тобто, вони дуже небезпечні?

– Того я вам не скажу. Можливо, й ні. Ми не знаємо, бо не спостерігали їх після мутації та програмного збою. В різних частинах світу вони є, але, як я вже казав, їх вдається частково контролювати. Тобто, за призначенням їх використовувати вже не можна, але можна тримати в стані анабіози, щоби вони, принаймні, не шкодили.

ЛТЖ: А які ті збільшені організми на вигляд?

– Є ріжні. То ж покручі, кожен має свій власний вигляд. Ви ж самі кажете – чудовиська…

ЛТЖ: А що може бути далі?

– Того теж не знаю. Якби програма не мінялася, то я б сказав – по використанні ті організми самознищуються, розпадаються білкові структури – і все. А зараз невідомо, чи вони можуть розмножуватися, чи ні, як змінюється генетичний код – цього всього не знаю ні я, ні біотехнологи, які тим займалися після мене.

ЛТЖ: Тобто, вони можуть і зашкодити?

– Можуть і зашкодити.

ЛТЖ: Добре, а що заважає їх виловити і знищити?

– Ви поставили ключове запитання! Річ у тому, що їх неможливо зловити. В їхньому організмі біологія стала домінувати над чіпом, і, більше того, інстинкт самозбереження тепер внесений на чіп окремим кодом, який згенерував організм з допомогою імпульсів, а вмонтований нано-компілятор все це переклав у машинний код. Тому, щойно до них хтось наближається, вони, як  і всі звірі, втікають, а що електроніка тепер працює на їхню користь, а не на користь людини, всі команди, які суперечать інстинкту самозбереження ігноруються. Більше того, що більше таких команд надходить від нас, тим вищі рівні безпеки генеруються нано-модулями. Таким чином, ці організми стали практично невловимими.

ЛТЖ: Тобто, залишається зброя?

– Так.

ЛТЖ: Добре, а звідки Президент знав про ті чудовиська?

– Я думаю, це наслідок олігархічного суперництва. Кажуть, олігарх, який купив ті зразки, зараз дуже проти руху в Европу. А оточенню Президента то не подобається, от вони й організували витік інформації і про чупакабру, і про чудовисько в Грушівському озері. А що ваш Президент сам мисливець, то він вирішив власноручно знищити ту заразу.

ЛТЖ: Як Ви думаєте, він її знищив?

– Не певен того. Цілком може бути, що оглушене чудовисько виловив хтось із селян.

ЛТЖ: Дякую, пане професоре, за таку дивовижну розмову! Успіхів Вам!

Увага! Редакція "Львівського журналу" не несе жадної відповідальности за матеріяли журналістів "Львівського таємного журналу", і цілком припускає, що в їхніх матеріялах можуть бути неточності, а то й вигадані факти.
Digiprove sealCopyright secured by Digiprove © 2013 Влодко Хіцяк

Коментувати